www.novograd.osp-ua.info

На приміщенні гімназії відкрито інформаційну дошку, на честь Бориса Станевича.
04.09.2012

1 вересня для навчально-виховного комплексу „Гімназія ім. Лесі Українки“ ознаменувалось не лише початком нового навчального року, а й урочистим відкриттям нової інформаційно-меморіальної дошки на честь колишнього директора міських шкіл № 10 та № 1 Станевича Бориса Григоровича. Саме ця людина була ініціатором присвоєння школі імені Лесі Українки.

Участь у відкритті взяли секретар міської ради Василь Михальчук, директор навчально-виховного комплексу „Гімназія ім. Лесі Українки“ Юрій Рошка, завідуюча літературно-меморіальним музеєм Лесі Українки Віра Римська, ветерани школи, вчителі та учні. Ініціатором встановлення та відкриття дошки є відомий в місті краєзнавець, викладач німецької мови в гімназії Валентин Вітренко.

З великою повагою та шаною розповідала про свого мудрого, досвідченого вчителя Бориса Станевича – почесний пошуківець, краєзнавець – Жанна Василенко. Віра Римська розповіла про зв’язки Бориса Григоровича із родиною Лесі Українки. Адже раніше школа була в тому будинку, де жила родина Косачів. 25 лютого 1941 року минало 70 років з дня народження Лесі Українки. На ознаменування цієї дати педколектив школи № 10 підняв клопотання про присвоєння школі імені Лесі Українки.

2 квітня 1941 року вийшов Указ Президії Верховної Ради УРСР: «Задовольнити клопотання колективу працівників Київського Державного театру російської драми та педколективу 10-ї неповної середньої школи Новограда-Волинського Житомирської області і в ознаменування 70-річчя з дня народження письменниці Лесі Українки присвоїти Київському Державному театрові російської драми і 10-ій неповній середній школі м. Новограда-Волинського ім’я Лесі Українки».

Як писав Борис Станевич: „Після цієї події зав’язалася дружба між школою і театром, колектив і учні привітали театр з цієї нагоди і попросили взяти шефство над нашою школою. Від своїх шефів ми довідались про те, що в Києві живуть сестри Лесі Українки. Це нас дуже зацікавило. Ми горіли бажанням зустрітися з ними. І ось в червні 1941 року семикласники — випускники разом з учителями поїхали на екскурсію в м. Київ. Керівником екскурсії був я — тодішній директор школи. Ми побували в своїх шефів, які дуже гостинно прийняли нас, подивилися кілька вистав. Відвідали також історичні місця столиці, катались по Дніпру, відвідували музеї. На завершення екскурсії я по телефону зв’язався з сестрами Лесі Українки і попросив дозволу відвідати їх.



«Ми будемо дуже раді землякам, — почувсь голос в трубці. — Ми вас з нетерпінням чекаємо». З піднесеним настроєм учасники екскурсії відправились на вулицю Овруцьку № 5. Нас сестри радо зустріли. Це були Ольга Петрівна Косач-Кривинюк та Ізидора Петрівна Косач-Борисова. Вони з нами тепло привіталися, кожного обняли, міцно тиснули руку. «Яка приємна зустріч! Яке це щастя бачити своїх земляків!» — схвильовано промовила Ольга Петрівна. Ми теж не могли стримати свого хвилювання. Адже ми зустрілись з рідними геніальної поетеси. Перед нами одразу постав образ Лесі. Ми шукали чогось спільного між нашою славною землячкою і її сестрами.

«Ми з Новоград-Волинської школи, якій нещодавно присвоєно ім’я Лесі Українки», — сказав я. — «Про це ми з радістю читали в газетах, — разом промовили сестри, а Ольга Петрівна додала: — Вітаємо вас з цією подією. Бажаємо успіхів в роботі і навчанні». Ми подякували і на запрошення хазяїв зручно розсілися в великій просторій кімнаті, на стінах якої висіло багато різних фотографій. Зав’язалась жвава розмова. Я попросив сестер розповісти про перебування сім’ї Косачів у нашому місті, особливо зупинитися на тому, як проходили дитячі роки Лесі в Звягелі. Ольга Петрівна, літня вже жінка, охоче розповіла про те, в яких будинках жила сім’я Косачів, в якому з них народилася Леся. Сестри показали нам багато фотографій, вишивки, зроблені Лесею багато особистих її речей. Ми все це з цікавістю розглядали, задавали питання. «Зараз я працюю над спогадами про нашу Лесю, — повідомила нам Ольга Петрівна. — Поспішаю закінчити, бо почуваю себе неважно». Від імені екскурсії я щиро подякував сестрам за теплий прийом, за цікаву розповідь про Лесю і запросив сестер приїхати в Новоград-Волинський.



— Приїдемо обов’язково десь у серпні, — погодилися сестри. На прощання Ольга Петрівна подарувала нам збірник «Українські узори», зібрані Оленою Пчілкою переважно в нашому місті, з таким написом: «Дорогим землякам на спомин першої зустрічі». А Ізидора Петрівна подарувала фотографію з написом: «На спомин перебування у сестер Лесі Українки».

Попрощавшись з сестрами, ми поїхали додому з великим враженням. Через кілька днів Ольга Петрівна прислала нам лист зі спогадами про Лесю. Він був надрукований в місцевій газеті «Соціалістичний наступ» та обласній «Комсомольській газеті» в червні 1941 року. Перебування в гостях у сестер Лесі Українки запам’яталось на все життя“.

За свою невтомну працю на педагогічній ниві Б.Г.Станевич удостоєний звання відмінник освіти УРСР, його нагородили орденом «Знак Пошани».


Відділ інформації і зв’язків із громадськістю міської ради
 

© Інститут Трансформації Суспільства 2008
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, Київ, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28(27), e-mail: editor@osp.com.ua